Ну і подумалось, може, спробувати залучити знайомих? Вже з іншої територіальної громади. Заслати їм ту книжку поштою, а потім вже спитати, чи сподобалась? Так і зробив.
Стрічка новин
Зрозуміло, що ці новини вже застарілі, вже належать історії. Але ж кажуть, що вона чогось (когось) може навчити. То перегляньмо перебіг подій.
19 серпня (рівно місяць тому) я заслав згадану книжку кільком своїм гоголівським знайомим поштою. З метою почути їхню думку стосовно написаного автором.
2 вересня заглянув в приват: чи побачили? Ну, щоб пересвідчитись, що пошта працює. І принагідно спитав про враження від книжки. А потім, за тиждень, зробив це ще раз. Думаю, вам буде цікаво дізнатись про загальний результат цих розмов, що зрештою виглядають як робота неформальної навчальної групи. Розподіленої, індивідуалізованої та дистанційної. Що ж ми маємо?
Один з кореспондентів книжку переглянув, загалом похвалив, втім, читати нема часу. Ще в одного теж нема часу, хоч книжку не похвалив.
Один поставив лайк, знаєте: оцю позначку з великим пальцем.
З одним поговорили. Зрештою, про те, що нема часу на читання, але людина (мабуть, в пам'ять про школу чи університет) вибачалась, отже, сприймала все це як навчальне завдання. Ні, я не погодився з тим, що тут треба вибачатись, адже маємо час, так же? І я не викладач чи вчитель, я просто знайомий. Можна вважати, що колега, можна вважати, що бібліотекар, який просто пропонує ту книжку для читання, але не більше. Мотивація до читання – то велике і складне загальнокультурне питання, тому ми його чіпати не будемо.
Більшість допис 2 вересня бачили, але не відповіли. Читають? Мабуть, що ні… Аби читали, то щось би про це і сказали. І це, здається, погано для продовження справи. Але ж і мене з друзів не видаляють, то є надія, що інтерес до читання таки є. Ну, придушений чи невиразний, так, але ж є. Згадаємо тут про депутатів ОТГшної ради. Половина їх взагалі не вміють користуватись Фейсбуком, а ті, що мають акаунт, вони жодного спілкування не хочуть чи не вміють, не мають такої комунікаційної звички. То учасники нашої навчальної групи на щабель вищі за депутатів в цьому сенсі. І є надія, що таки візьмуться до читання.
До речі, а скільки часу для цього треба? Ну, як в день присвячувати одну годину, то тиждень? Мабуть, десь так.
Про книгу і читання
Принагідно згадаємо ще одну… ні, не книжку, конкретну статтю науковця, що міститься, щоправда, у збірці. Там саме про книжку і її вагу для культури науковою мовою, дуже фундаментально. Комусь, може, буде цікаво подивитись, але ми продовжимо не взагалі, а конкретно на нашому прикладі.
Маємо визнати, що деякі конкретні люди конкретну книжку читати не хочуть. А інші хочуть, але не мають часу. А ще інші і говорити про це не хочуть, тому невідомо, чи хочуть чи не хочуть. Ну багато варіантів і проміжних станів мотивації в питанні про читання, не будемо і в це надто занурюватись.
Але підсумок очевидний: навчальна група, що згадана там вище по тексту, не відбулась. Так, поки що не відбулась, бо маємо час і цілком можливо, що один-два учасники таки здолають усілякі життєві перепони, може хворобу, може ремонт, може негаразди і повну запарку на роботі – і прочитають ту книжку? А може і не прочитають.
От такі вечори на нашому хуторі – з телевізором (про це каже науковець – подивились?), але без книжки. І без обговорення того, що там написано (науковою мовою це "соціальна комунікація" – джерело усілякого розвитку). А це прикро, як для Гоголівщини, так і для Полтавщини чи України – ми ж хочемо розвитку. То кидати цю справу не випадає, будемо продовжувати. Зокрема в інших аудиторіях, може там більше інтересу до читання?
Зрозуміло, що ці новини вже застарілі, вже належать історії. Але ж кажуть, що вона чогось (когось) може навчити. То перегляньмо перебіг подій.
19 серпня (рівно місяць тому) я заслав згадану книжку кільком своїм гоголівським знайомим поштою. З метою почути їхню думку стосовно написаного автором.
2 вересня заглянув в приват: чи побачили? Ну, щоб пересвідчитись, що пошта працює. І принагідно спитав про враження від книжки. А потім, за тиждень, зробив це ще раз. Думаю, вам буде цікаво дізнатись про загальний результат цих розмов, що зрештою виглядають як робота неформальної навчальної групи. Розподіленої, індивідуалізованої та дистанційної. Що ж ми маємо?
Один з кореспондентів книжку переглянув, загалом похвалив, втім, читати нема часу. Ще в одного теж нема часу, хоч книжку не похвалив.
Один поставив лайк, знаєте: оцю позначку з великим пальцем.
З одним поговорили. Зрештою, про те, що нема часу на читання, але людина (мабуть, в пам'ять про школу чи університет) вибачалась, отже, сприймала все це як навчальне завдання. Ні, я не погодився з тим, що тут треба вибачатись, адже маємо час, так же? І я не викладач чи вчитель, я просто знайомий. Можна вважати, що колега, можна вважати, що бібліотекар, який просто пропонує ту книжку для читання, але не більше. Мотивація до читання – то велике і складне загальнокультурне питання, тому ми його чіпати не будемо.
Більшість допис 2 вересня бачили, але не відповіли. Читають? Мабуть, що ні… Аби читали, то щось би про це і сказали. І це, здається, погано для продовження справи. Але ж і мене з друзів не видаляють, то є надія, що інтерес до читання таки є. Ну, придушений чи невиразний, так, але ж є. Згадаємо тут про депутатів ОТГшної ради. Половина їх взагалі не вміють користуватись Фейсбуком, а ті, що мають акаунт, вони жодного спілкування не хочуть чи не вміють, не мають такої комунікаційної звички. То учасники нашої навчальної групи на щабель вищі за депутатів в цьому сенсі. І є надія, що таки візьмуться до читання.
До речі, а скільки часу для цього треба? Ну, як в день присвячувати одну годину, то тиждень? Мабуть, десь так.
Про книгу і читання
Принагідно згадаємо ще одну… ні, не книжку, конкретну статтю науковця, що міститься, щоправда, у збірці. Там саме про книжку і її вагу для культури науковою мовою, дуже фундаментально. Комусь, може, буде цікаво подивитись, але ми продовжимо не взагалі, а конкретно на нашому прикладі.
Маємо визнати, що деякі конкретні люди конкретну книжку читати не хочуть. А інші хочуть, але не мають часу. А ще інші і говорити про це не хочуть, тому невідомо, чи хочуть чи не хочуть. Ну багато варіантів і проміжних станів мотивації в питанні про читання, не будемо і в це надто занурюватись.
Але підсумок очевидний: навчальна група, що згадана там вище по тексту, не відбулась. Так, поки що не відбулась, бо маємо час і цілком можливо, що один-два учасники таки здолають усілякі життєві перепони, може хворобу, може ремонт, може негаразди і повну запарку на роботі – і прочитають ту книжку? А може і не прочитають.
От такі вечори на нашому хуторі – з телевізором (про це каже науковець – подивились?), але без книжки. І без обговорення того, що там написано (науковою мовою це "соціальна комунікація" – джерело усілякого розвитку). А це прикро, як для Гоголівщини, так і для Полтавщини чи України – ми ж хочемо розвитку. То кидати цю справу не випадає, будемо продовжувати. Зокрема в інших аудиторіях, може там більше інтересу до читання?
А може й так. Теж треба спробувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар